Історія міста Чуднів

Опубліковано 17-09-2014

Перегляди 2213

Історія міста Чуднів

Чуднів — місто в Україні, центр району. Розташований на скелястих берегах річки Тетерева, за 53 км на південний захід від Житомира. До залізничної станції Чуднів-Волинський — 4 км. Населення — 5800 чоловік.

Місцевість, де розташоване селище Чуднів, була заселена людьми в далеку давнину, про що свідчать знахідки знарядь праці доби бронзи: кам’яна сокира, молоток, тесло та інші речі. 1471 року Чуднів згадується як місто-фортеця Київського воєводства. В ньому було «три гармати і дві пищалі. А на місті людей повно і 23 корчми».

1506 року великий литовський князь Сігізмунд подарував Чуднів К. І. Острозькому і дозволив йому «замок збудувати і місто осадити». Чуднівський замок став одним з найбільших у володіннях князя Острозького, який жорстоко експлуатував населення, обкладав його податками грошовими, медовими, бобровими, куничними.

1569 року Чуднів підпав під владу шляхетської Польщі. Ще більше посилився соціальний та національно-релігійний гніт. У відповідь на експлуатацію селяни піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Так, жителі Чуднова 1593 року взяли активну участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом К. Косинського.

Великого лиха селянам завдавали міжусобиці магнатів та шляхти. Мешканці Чуднова були розорені в 1618 і 1629 рр. Я. Острозьким та А. Русиновським.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. багато жителів Чуднова боролося проти польської шляхти в загонах селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького. В липні 1648 року магнат Я. Вишневецький, відступаючи через Бердичів, Чуднів і Чорторию, жорстоко розправлявся з місцевим населенням за їх участь у визвольній війні. Загін козаків і селян під проводом Максима Кривоноса, переслідуючи шляхетські війська, визволив Чуднів. Проте 19 червня 1653 року польська шляхта знову захопила містечко, пограбувала жителів, понад 300 чоловік забрала в полон.

Та населення Чуднова не скорилося шляхті. Восени 1660 року, коли шляхетська Польща в союзі з кримським ханом знову напала на українські землі, воно виступило на боці російського війська і козацьких полків. Бої, які відбулися під Чудновом і Любарем, закінчилися поразкою російського війська і оточенням козацьких полків в Слободищі, що привело до укладення Слободищенського трактату, за яким Правобережна Україна відходила до Польщі.

У 80-х роках XVII ст. населення Чуднова взяло активну участь у повстанні під проводом Прокопа, а в 1734 році підтримало боротьбу гайдамацького загону, очолюваного І. Клобуцьким.

Придушуючи селянські повстання, польська шляхта посилювала економічний та національно-релігійний гніт. У першій половині XVIII ст. чиншові побори в Чуднівському старостві досягли значних розмірів. У 40-х роках, з виникненням фільварка, всі селяни були переведені на панщину, яка в 60-і роки досягла п’яти днів на тиждень. Ремісники змушені були сплачувати чинш і виходити на «замкову» роботу.

У 1789 році містечко налічувало 428 дворів і 2444 жителі. На цей час тут було п’ять церков і два костьоли.

1793 року Чуднів у складі Правобережної України возз’єднано з Росією. Спочатку він входив до Ізяславського намісництва, а з 1797 року — до Волинської губернії. Це сприяло дальшому розвиткові містечка. Інтенсивніше почали розвиватися промисловість, ремесла й торгівля. Тут працювали гуральня, цегельний та шкіряний заводи, два водяні млини. Чуднів став значним центром торгівлі на Волині. На ярмарки, що відбувалися п’ять разів на рік, з’їжджалися купці не тільки місцеві, а й з-за кордону. Торгували хлібом, худобою, лісом, столярними й гончарними виробами, мануфактурою та іншими товарами.

На початку XIX ст. Чуднову надано право міста.

Проте в умовах самодержавного ладу становище жителів Чуднова залишалося дуже важким. Особливо скрутно жилося селянам. Поміщиця Полоцька жорстоко експлуатувала і ремісників. Тільки за 1788 рік податки на них становили 4 тис. крб. сріблом. У першій половині XIX ст. панщина сягала 190 днів на рік. Інвентарна реформа 1847—1848 рр. мало що змінила у становищі селянства. Земля, як і раніше залишалася власністю поміщиків, селяни й далі перебували в кріпацькій неволі. Не виправдала їхніх сподівань і реформа 1861 року. На 165 селянських дворів (28 тяглових, 121 піший і 16 городників), за уставною грамотою виділялося 213 десятин присадибної землі, 735 польової та 163 десятини сінокосу. Викупна сума 213 десятин присадибної землі становила 21 755 крб. 83 коп., 735 десятин польової — 8558 крб. На кожний піший двір припадало 4 десятини орної землі і десятина сіножатей. До того ж, селянам виділялися найгірші землі. В скарзі на пана до властей вони писали, що «багато у нас нікчемної землі, зовсім поганої, непідходящої». 16 грудня 1864 року селяни звернулися до мирового посередника з проханням зменшити плату за землю. Та полегшення селяни не дочекалися. На 1878 рік тільки один селянин зміг викупити свою ділянку та ще 4 роки добивався посвідчення на викуплену землю.

В пореформений період Чуднів зростає, збільшується кількість населення. 1897 року в містечку проживало 8640 чоловік. На початку XX ст. появляються маслоробний завод, на базі гуральні — винокурний, паровий млин, відкрився хліботорговий склад. Розвиткові промисловості й торгівлі сприяла залізниця Бердичів — Шепетівка, колія якої пролягла поблизу Чуднова. В містечку діяла пошта, телеграф, агродільниця. Проте медичне забезпечення залишалося на низькому рівні. Тут були лікарня на 14 ліжок, аптека. Хворих приймали три лікарі.

Населення залишалось неписьменним. Освіту здобували одиниці. На базі однокласного училища, заснованого 1871 року, 1907 року в містечку відкрито двокласне сільське училище. У ньому вчилося в 1913 році 264 дітей, а закінчили його 30. 1913 року почало діяти вище початкове змішане училище, за навчання в якому треба було платити, але в жителів таких коштів не було. Недоступними були приватна бібліотека, книжкова крамниця.

Тяжкі соціально-економічні умови життя селян та міщан штовхали їх на боротьбу. В 1905 році під впливом революційних подій у країні, в Чуднові відбулася масова демонстрація, в якій пліч-о-пліч з робітниками виступали селяни. Вона проходила під лозунгами: «Геть самодержавство!», «Хай живе демократична республіка!». Житель Чуднова Н. І. Абраменко розповсюджував серед демонстрантів листівки соціал-демократичної партії: «До всіх робітників», «До всіх громадян»,що закликали людей до збройного повстання проти самодержавства. 2 жовтня 1906 року в с. Пилипах Абраменка схопили жандарми, а через рік за вироком Київської судової палати він був засланий до Сибіру.

Столипінська аграрна реформа загострила класові суперечності, прискорила процес класового розшарування селянства. Одночасно з утворенням куркульських господарств посилювалася пролетаризація селянства. Бідняки наймалися до куркулів або виїжджали до Калузької, Самарської та інших губерній Росії.

В умовах першої світової війни злиденне становище чуднівців погіршало. Чоловіки пішли на фронт. Сім’ї лишилися без годувальників. Господарства занепадали, зменшилися посівні площі, знизилася урожайність.

Повідомлення про повалення царизму чуднівчани зустріли як давно очікувану звістку, та буржуазний Тимчасовий уряд не збирався розв’язувати питання про мир і землю. Перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і ленінський Декрет про землю чуднівчани сприйняли з радістю. Проте приступити до соціалістичних перетворень жителям Чуднова одразу не судилося. На зміну органам буржуазного Тимчасового уряду прийшли ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. 5 січня 1918 року селяни зробили спробу конфіскувати поміщицькі землі і розподілити їх між собою, але місцеві органи Центральної ради взяли під охорону поміщицький маєток.

В кінці січня 1918 року в містечку встановлено Радянську владу, обрано Чуднівську Раду робітничих, селянських та солдатських депутатів на чолі з О. Й. Козловським. Рада приступила до розподілу поміщицької землі. Та скористатися правом на землю жителі Чуднова тоді ще не змогли. В кінці лютого 1918 року Чуднів захопили німецькі окупанти.

Восени 1918 року під керівництвом Волинського підпільного губкому КП(б)У на території повіту, й Чуднівської волості зокрема, почав розгортатися партизанський рух. Керував ним підпільний ревком. Наприкінці листопада партизани визволили Чуднів від німецьких окупантів та гетьманців.

Але владу в містечку захопили воїни петлюрівської Директорії. Кілька місяців у районі Чуднова точилися запеклі бої партизанів і підпільників з петлюрівськими військами. Чуднів кілька разів переходив з рук у руки. Вдруге він був визволений 4 березня 1919 року. Разом з частинами Червоної Армії до містечка увійшли 200 партизанів, які в бою поблизу станції Чуднів-Волинський захопили ворожий бронепоїзд та велику кількість боєприпасів. Через кілька днів Чуднів знову захопили петлюрівці. Втретє його визволили 12 березня. На короткий час петлюрівцям вдалось увірватися в містечко ще й у квітні.

Напруженою видалася весна 1919 року. Одержавши землю, сільська біднота докладала всіх зусиль, щоб обробити й засіяти її.

З 1923 року Чуднів — центр району, з 1924 року — селище міського типу.

Чуднівці успішно відбудовували народне господарство. 1924 року працювали два млини, спиртовий та два шкіряні заводи. Багато робилося для розгортання державної і кооперативної торговельної мережі.

Налагоджувалася робота медичних закладів. 1925 року в Чуднові діяла лікарня на 25 ліжок, 2 амбулаторії, аптека. У закладах охорони здоров’я працювало 5 лікарів та 12 чоловік середнього медперсоналу. Відкрилися початкова й дві семирічні школи, де 22 вчителі навчали 863 дітей, діяли шестимісячні курси ліквідації неписьменності. Велику роботу провадили два клуби, два сельбуди і бібліотека.

Невпізнанно змінився Чуднів. Ставши районним центром, він почав швидко рости й упорядковуватись. На його вулицях з’явилися нові житлові будинки, магазини, установи культурно-побутового призначення. Центральні вулиці забруковано й обсаджено декоративними деревами.

Мирне будівництво перервав підступний напад гітлерівської Німеччини. 7 липня 1941 року селище захопили фашисти. Настали чорні дні фашистської неволі. Над радянськими людьми окупанти чинили жорстокі розправи. Тільки в серпні 1941 року загинуло від рук гітлерівців близько п’яти тисяч чоловік.

Уже з перших днів окупації в Чуднові почала розгортатися підпільна боротьба. Чуднівська підпільна організація швидко зростала. На початок 1942 року в ній налічувалося близько ста підпільників. Були створені підпільно-диверсійні групи в селах Вільшанці, Дриглові, Тютюнниках, Карпівцях, а також у Чуднові.

Чимало сміливих операцій здійснили партизани й підпільники Чуднова на станції Чуднів-Волинський.

Визволений від фашистської окупації Чуднів важко було пізнати. Гітлерівці спалили 1660 будівель, зруйнували приміщення установ, знищили колгоспне майно та устаткування спиртозаводу. Фашистські варвари вирубали сади й парки.

Ще чувся гуркіт близьких боїв, а чуднівці вже відбудовували народне господарство.

Водночас з відбудовою народного господарства відновлювалися заклади охорони здоров’я, освіти й культури. 1944 року вже працювали райлікарня, середня школа, бібліотека, будинок культури.

Значні кошти витрачаються на культурно-побутові цілі. Так, коштом колгоспу зведено будинок культури на 600 місць, школу, ясла, здійснено електрифікацію.

Росте, впорядковується Чуднів. Працьовиті руки людей роблять його невпізнанним. У центрі селища побудовано 16-квартирні житлові будинки, нове приміщення Ради, триповерховий універмаг. Протягом 1960— 1972 років в селищі споруджено близько 350 сучасних цегляних житлових будинків з світлою верандою, кухнею та кількома кімнатами.

Поліпшується й побутове обслуговування населення. Розширюється мережа громадського харчування. Діють 5 їдалень, чайна, кафе, 26 магазинів та буфетів.

Розширюється мережа лікувальних закладів. У Чуднові є лікарня на 100 ліжок, станція швидкої допомоги, поліклініка, рентгенкабінет, аптека. Населення обслуговують 110 чоловік медперсоналу, з них 25 лікарів.

В середній, восьмирічній та заочній школах оволодівають знаннями 1117 учнів, їх навчає 81 педагог. Працює музична школа. Середню освіту за 1945—1971 рр. здобули 2350 учнів.

Вулиця Пушкінська 1972 р.

Гордістю жителів райцентру є будинок культури «Ювілейний». В ньому з 1970 року працюють народний театр та самодіяльні гуртки. У просторих і світлих його кімнатах розмістилася бібліотека, що обслуговує дві тисячі читачів. До їх послуг — 25 тис. примірників книжок. Бібліотека влаштовує читацькі конференції, літературні вечори, зустрічі з письменниками.

Центр селища прикрашає широкоекранний кінотеатр на 500 місць. Тут чуднівці мають змогу познайомитися з кращими творами радянського і зарубіжного кіномистецтва. Радіо, телебачення, кіно, книги, газети й журнали ввійшли в щоденний побут чуднівчан. В селищі збудовано стадіон та закладено новий парк на схилах мальовничого Тетерева.

Алея Слави в Чуднівському парку

В центрі селища створено парк з алеєю Слави, на якій розміщені портрети земляків-героїв громадянської і Вітчизняної воєн. Серед них — Г. М. Вакуленчук, керівник повстання на броненосці «Потьомкін». На честь воїнів-визволителів тут у 1972 році споруджено обеліск Слави.

6 вересня Верховна Рада України прийняла постанову № 11175 «Про віднесення селища міського типу Чуднів Чуднівського району Житомирської області до категорії міст районного значення».

Звернення до Верховної Ради України щодо віднесення Чуднова до категорії міст районного значення було прийнято депутатами обласної ради на 9 сесії 22 березня 2012 року.